Консультації для батьків
Тест для, батьків які виховують дошкільнят
Кожна мати любить своє чадо, але як довідатися, чи дійсно ви добре розумієте його, або помиляєтеся щодо нього? Чи підготоване ваше маля до труднощів спілкування? Наполегливий він або впертий, сміливий або агресивний, добре вихований чи занадто боязкий? „Запитальник" від Фромма, авторитетного фахівця США в галузі педіатрії й дитячої психології, допоможе вам розібратися в цьому.
1.Чи легко розсмішити вашу дитину?
2.Як часто вона вередує? Рідше одного-двох разів на тиждень?
3. Чи лягає спати спокійно, не виводячи з терпіння всіхдомашніх
4.Чи все вона їсть, чи достатньо, чи не коверзує при цьому?
5.Малюк має друзів, які добре до ньогоставляться, і з якими він охоче грає?
6.Чи часто він злиться й виходить із себе?
7.Чи завжди потрібно доглядати за ним?
8.Чи вдається йому вночі завжди залишатися сухим?
9. Чи має дитина звички: смоктати великий палець, гризти нігті, часто пхикати або занадто багато фантазувати?
10.Чи можете ви залишити малюка де-небудь самого, не побоюючись, що він розплачеться, ще й так, ніби ви покинули його назавжди?
11.Чи добре він поводиться з однолітками? Він не потребує при цьому особливого догляду з вашого боку?
12. Він має які-небудь свої дитячі страхи?
Нехай вас не бентежить те, що в якихось випадках, замість упевнених «так» або «ні», вам легше відповісти «іноді». Подивіться, скільки «так» і скільки «ні» у ваших відповідях.
Якщо зможете дати позитивну відповідь на питання під номерами з 1- 5, 8, 10, 11, та негативну - на 6, 7, 9, 12 - ви чудово виховали вашу дитину й підготували її до перших труднощів життя.
Якщо переважають негативні відповіді - тоді варто звернутися по допомогу до психолога.
На що скаржаться дошкільнята
Дитячі скарги вирізняються і мотивами, і способом висловлювання, і очікуваною реакцією дорослого. Розглянемо чотири типи скарг, які виділили психологи.
1. "У мене болить..." Приводом до скарги тут є ураження, викликане фізичним болем, заподіяне однолітком. 3овні це супроводжується яскравими емоціями - плачем, криком. Дитина шукає у дорослого або ласки й уваги, або будь-якої форми співчуття - наприклад, негативного ставлення до події. Малий часто наполегливо вимагає покарати винного, хоча насправді не це для нього мета. Головне - нехай дорослий покаже, що той, хто ображає, неправий.
2. «Нехай віддасть...» Такі скарги є наслідком зіткнення інтересів кількох дітей щодо певних предметів, іграшок, дій. Вони виникають, коли дитина прагне мати або робити щось, але зустрічає перешкоду; коли вона співчуває комусь, але не може допомогти - тобто тоді, коли їй конче потрібне втручання дорослого. Плач і крик є знаряддям тиску на нього: «Нехай віддасть», «Нехай піде »
3. «А вони не сплять...» Такий тип скарг виникає у ситуаціях порушення однолітками режимних правил. Вони інформують про поведінку інших дітей, і саме їх дорослі найбільше схильні розглядати як «ябедання ». Дитина в цій ситуації ніби не виявляє особистого зацікавлення, лише запитально дивиться; часом на обличчі з'являється вираз задоволення, якщо реакцією буде вказівка припинити порушення або обіцянка прийти і втрутитися самому. Зазвичай, малий говорить спокійно й не прагне нашкодити іншим. Він і не вимагає покарання, а пропонує пояснити винуватцеві, що так чинити не можна. 3а його повідомленням про чиюсь провину стоїть певне розуміння правил співжиття у дитячому колективі, які він сам уперше засвоює. 3іткнення з відвертими порушеннями спонукає його звернутися до головного арбітра - дорослого - за підтримкою та роз'ясненням.
4. «Я хочу, щоб мене похвалили... »; «А вони також погані...» Такі фрази також є інформацією дошкільнят про провини однолітків. Але тут уже проглядає певне особисте зацікавлення: «ябеда» прагне уникнути можливого покарання для себе й, повідомляючи про неправильні дії іншого, наче відокремлюється від них або сподівається, що його похвалять, очікує збігу власної моральної оцінки й позиції дорослого.
Буває, що в групі дитсадка або в сім'ї, де є кілька дітей, дорослий одним симпатизує більше, іншим менше, і тим, іншим, ясна річ, випадає більше зауваження - їхня хороша поведінка на тлі постійного схвалення дій і вчинків улюбленців виглядає малопомітною (або й взагалі ігнорується). У таких дітей виникає гіпертрофоване бажання дочекатися від дорослого похвали. Отож скарга на однолітка як засіб привернення до себе уваги набуває відтінку «доносу» й може перейти у звичку, у рису особистості, якщо дорослий не змінить свого ставлення до дитини і не зреагує на її постійні оскарження.
Як ставитися до скарг дошкільнят
Попри все розмаїття дитячих скарг, у них є дещо спільне. Скарга - це звертання дитини до дорослого з власної ініціативи. Вона є сигналом певного дискомфорту - часом фізичного, а здебільше душевного, незбагненного, конфліктного, з якого сам не може вибратися.
У скарзі відбивається негативне переживання дитини (тривога, гнів, обурення, подив) і прагнення поділитися ним з дорослим, досягти розуміння й отримати підтримку.
Скарга здебільшого емоційно забарвлена, хоча й по-різному. Це свідчить про значущість для дитини того, що спонукує поскаржитися.
Скарга дошкільняти дорослому - своєрідний вияв його прагнення спілкуватися з ним, гострого бажання розповісти про себе - найчастіше про свої труднощі й незгоди у сфері взаємин з іншими людьми.
Скаржачись, дитина шукає співчуття і співпереживання. Це дає їй дуже багато: визнання дорослим її почуттів (1-й тип); втіху за адекватного ставлення дорослого до кривдника (2-й тип); і найголовніше - уточнення або й усвідомлення правил та норм взаємин із тими, хто її оточує (всі типи скарг, а надто 3-й і 4-й). Щоправда, коли йдеться про 4-й тип скарг, усвідомлення часто-густо парадоксальне: щоб тебе не вважали поганим, треба відмежуватися або вказати на недоліки іншого. Та попри все, констатуємо у скарзі осягнення дитиною норм і правил людських взаємин, оволодіння певним соціальним досвідом. Це здійснюється завдяки співвіднесенню власного ставлення до ситуації та людей зі ставленням до них дорослого, їхній збіг е для малого компасом у складному людському світі.
Психологічна природа дитячих скарг визначає вашу реакцію і дії щодо них. Якщо дитина глибоко переживає ситуацію, яку сама не може розв'язати, і тому звертається до вас за співчуттям і підтримкою; якщо ці переживання пов'язані зі взаєминами з іншими людьми й шляхом узгодження оцінок того, що відбувається, нею самою і вами вона осягає моральні норми, то обминати увагою її звертання до вас аж ніяк не можна. Часом досить пригорнути малого, втішити, щоб він припинив рюмсати та скаржитися на вигаданий біль, коли насправді дитина сумує за вашою ласкою. Або ж задовольніть його потребу у позитивній оцінці, у повазі до себе, давши перед тим зразки належної поведінки. А ще можна організувати взаємодію з однолітками. Усе це допоможе дитині засвоїти норми взаємин з іншими людьми.
Характер за квіткою
Говоримо про темперамент: 
Темперамент - це індивідуальні особливості людини, що визначають динаміку перебігу її психічних процесів та поведінки. Під динамікою розуміють темп, ритм, тривалість, інтенсивність психічних процесів, зокрема емоційних, а також деякі зовнішні особливості поведінки людини: рухливість, активність, швидкість або сповільненість реакцій і т. ін.
Темперамент це те, з чим людина народжується, і те, що протягом життя в основі своїй не змінюється. Темперамент проявляється в дії, поведінці, вчинках людини й має зовнішнє вираження.
Вчення про темперамент існує вже 2,5 тис. років. Давньогрецький лікар Гіппократ, який жив у V ст. до н. е., описав чотири види темпераменту: сангвінічний, флегматичний, холеричний, меланхолічний. У той час не можна було дати справді наукову основу вченню про темпераменти, і тільки дослідження вищої нервової діяльності тварин і людини, проведені І.П. Павловим, встановили, що фізіологічною основою темпераменту є поєднання основних властивостей нервових процесів. Виділені І.П. Павловим типи нервової системи за основними характеристиками відповідають класичним типам темпераменту.
Сильний, врівноважений, рухливий тип - сангвінік. Його нервова система відрізняється великою силою нервових процесів, їх рівновагою та значною рухливістю. Тому сангвінік людина швидка, легко пристосовується до мінливих умов життя. Його характеризує високий опір труднощам життя.
Сильний, врівноважений, інертний тип - флегматик. Його нервова систематакож характеризується значною силою та рівновагою нервових процесів поряд з малою рухливістю. Будучи, з точки зору рухливості, протилежністю сангвініку, флегматик реагує спокійно та повільно, не схильний до змін свого оточення, але подібно до сангвініка, добре опирається сильним та тривалим подразненням.
Сильний, неврівноважений тип із перевагою збудження - холерик. Відзначаючись сильною нервовою системою, він характеризується неврівноваженістю основних нервових процесів, переважанням процесів збудження над процесами гальмування. Відрізняється великою життєвою енергією, але йому не вистачає самовладання; він запальний та нестриманий.
Слабкий тип - меланхолік. Представники цього типу нервової системи не можуть витримати сильні та тривалі подразники. Слабкими є процеси гальмування та збудження. При дії сильних подразників затримується вироблення умовних рефлексів. Тому меланхоліки часто пасивні, загальмовані.
Поради батькам:
Швидкість та інтенсивність у будь-якому виді діяльності не мають бути однаковими для всіх дітей, бо перебувають у прямій залежності від будови організму і в багатьох випадках не можуть прискорюватись ніякими зовнішніми впливами.
Досягнення бажаних виховних чи навчальних результатів під час роботи з дітьми представниками різних темпераментів неможливе шляхом зміни темпераменту дитини, тому необхідно підбирати педагогічні прийоми і методи.
Не слід підходити до розгляду особливостей кожного темпераменту з позиції створення умов для розвитку позитивних рис темпераменту і прагнення ліквідувати інші риси, бо саме шкідливі, на перший погляд, властивості можуть виявитися єдиним можливим засобом пристосування індивіда до фізичного виживання в сучасному світі. Метою має стати не ліквідація, а спрямування розвитку кожної риси в корисному для дитини і суспільства напрямі.
На що потрібно звернути увагу батькам сангвініків?
Небезпека в тому, що діти-сангвініки намагаються займатись тільки легкою, приємною і цікавою для них діяльністю й уникати складного, неприємного, нецікавого. Тому необхідно з раннього віку виробляти у них стійкий інтерес, терпіння, цілеспрямованість, звичку сумлінно виконувати і завжди завершувати розпочату справу. Батьки повинні слідкувати за тим, щоб компромісність, оптимізм, життєрадісність, товариськість сангвініка за неправильного виховання чи неконтрольованості не стали джерелом таких негативних рис характеру як легковажність, поверховість, непостійність та егоїзм.
Які поради можна дати батькам холерика?
Найбільше тривог і неприємностей завдають холерики, їхня невтомність, енергійність, схильність до ризику, впертість, пустотливість, задерикуватість, нетерплячість і висока конфліктність стають причиною бійок з однолітками, травм та ін. Холерикаважливо виховувати добрим, співчутливим, турботливим, оскільки цей тип уже схильний до агресивності. Холерика потрібно вчити ввічливості, вмінню стримувати емоції, застосовуючи не стільки пояснення, як «програвання» з ним можливих ситуацій. Використовувати цікаві для дитини види діяльності, поступово формувати посидючість, наполегливість, ретельність і точність у виконанні завдань. Організовувати життя дитини так, щоб вона, по можливості, не перезбуджувалась. Застосування фізичних покарань, крику до холерика абсолютно не ефективні. Вони остаточно розхитують нервову систему дитини, у якої процеси збудження домінують над процесами гальмування. Відтак досягається ефект, протилежний бажаному. Якщо холерик неякісне виконав завдання, його не треба сварити, карати, а потрібно пояснити, чому так не можна, і вимагати повторного сумлінного виконання. Якщо така дитина когось образила, без покарань і нотацій навчіть її вибачитись, обговоріть, як наступного разу слід діяти в аналогічній ситуації.
Завдання дорослих полягає в тому, щоб допомогти флегматикам увійти в дитячий колектив, виявити себе в ньому як особистість, здобути авторитет, знайти друзів.
Успішне виховання меланхоліків потребує створення фактично оранжерейних умов. Головні особливості цих дітей: лякливість, нерішучість, бачення подій у темних тонах. Ці особистісні якості неможливо ліквідувати. Покарання, демонстрування дорослими постійного невдоволення тільки поглиблюють їх, розхитуючи надзвичайно чутливу нервову систему меланхоліків. Дорослі повинні виявляти співчуття і повне розуміння почуттів дитини.
Меланхоліка швидко втомлює будь-яка діяльність, навіть легка і приємна. Як наслідок, меланхолік виконує кожну роботу приблизно вдвічі повільніше за сангвініка. Меланхоліка потрібно змалку навчати планувати свою діяльність, розумно розподіляти час і збалансувати добову і тижневу тривалість праці та відпочинку, інакше можливе нервове і фізичне виснаження організму дитини.
Консультація для батьків
«Вплив віртуального світу на дитину»
|
Немає коментарів:
Дописати коментар